Category Archives: Історія знищенної української інтеллігенції

75 РОКІВ ТОМУ РОЗСТРІЛЯНО ЕЛІТУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІ

75 РОКІВ ТОМУ РОЗСТРІЛЯНО ЕЛІТУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

3 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандармохбуло розстріляно Леся Курбаса, Валер’яна Підмогильного, Миколу Зерова, Миколу Куліша та інших найяскравіших представників української культурної еліти.

 Убивства здійснено «на честь двадцятої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції». Вирок виконав майор НКВД Матвєєв. З 27 жовтня по 4 листопада 1937 року він, переважно власноруч, убив пострілом в голову 1111 політв’язнів Соловецького табору. Серед них – 290 українських митців, письменників, учених, священнослужителів та державних діячів.
Переважну більшість із них убито 3 листопада.

Так комуністичний режим знищив еліту української нації.

 В Сандармосі обірвався земний шлях геніального режисера Леся Курбаса, драматурга Миколи Куліша, літераторів Миколу Зерова, Мирослава Ірчана, Григорія Епіка, Павла Пилиповича, Валер’яна Підмогильного, Михайла Ялового, міністра освіти УНР Антона Крушельницького, академіків Матвія Яворського та Степана Рудницького й інших визначних українців.

Частину розстрільного списку опублікувала газета «День», а радіо «Свобода» розпочало спеціальний проект, присвячений пам’яті українців, убитих у Сандармосі.

 Загалом же за 15 місяців масового терору в 1937-38 роках в СРСР було ув’язнено чи депортовано понад 2 мільйона людей, з них 682 тисячі розстріляно. В Україні було знищено всіх, хто міг розвивати національну культуру чи бодай теоретично чинити опір режиму, і кого не встигли знищити під час війни 1917-22 років, репресій 1930 і наступних років і геноциду 1932-33.

Короткі цитати, звичайно, не дають уявлення про те, що значили ці люди для України, але відтворюють їхній дух.

 Згадаймо їх, вдумаймося в їхні слова.
Україна відбудеться лише тоді, коли ми крізь 75-літню прірву почуємо і зрозуміємо їх, і понесемо цей дух творчості і свободи далі в майбутнє.
 

Лесь Курбас, розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року

зі щоденника Read the rest of this entry
Advertisements

Ніл Хасевич

4 березня 1952 року у бою з енкаведистами загинув художник УПА Ніл Хасевич.
“Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються”, — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.

Ніл Анто́нович Хасе́вич (*13 листопада 1905 — †4 березня 1952) — український художник, графік, активний громадський і політичний діяч, член Організації українських націоналістів і Української головної визвольної ради.
За особливий внесок у визвольний рух нагороджений “Срібним Хрестом Заслуги” та медаллю “За боротьбу в особливо важких умовах”.
Член мистецького гуртка «Спокій» (1927 — 1937); Хасевич працював переважно у ділянці екслібрису технікою деревориту. Загинув у лавах УПА. Друком вийшли «Екслібрис Ніла Хасевича» (1939) і «Графіка в бункерах УПА» (1952). Про долю Ніла Хасевича знято фільму «Здобути або не бути» (автор сценарію, режисер Михайло Ткачук) Read the rest of this entry

25 лютого -125 років з дня народження Леся Курбаса

Лесь Курбас

25 лютого 2012-го виповнюється 125 років з дня народження Леся Курбаса — геніального режисера, актора, філософа, зодчого нового українського (європейського) театру XX століття.

Якщо сказати, що Лесь Курбас прожив життя з кулею в серці, багато хто вирішить, що це звичайна метафора. А тим часом деякі життєписи — згадаймо Бухаріна і Вавілова, Хвильового й Скрипника, Грушевського й Винниченка, Мейєрхольда і Мандельштама — не поступляться перед щонайтрагічнішою драмою Шекспіра. Лесь Курбас — з їх числа.

…Отже, про «кулю в серці». В 1913 році 26-річний актор галицького театру «Руська бесіда» Лесь Курбас через нерозділене кохання до сценічної партнерки, славетної Катерини Рубчакової, стрілявся.

Куля невеличкого калібру застрягла в нижній частині серця. Краківський хірург зробив усе можливе й неможливе, аби врятувати знайденого в калюжі крові актора, але виймати кулі не став. Так і прожив з нею Курбас усі залишені йому від Бога роки — у харківському «Березолі» до 1933 року, а далі — на Соловках…

…Про кулю в серці мало хто знав, але під час особливої нервової напруги вона нагадувала про себе. Після 1930 року такі перерви між репетиціями почастішали. Та все одно Курбас не беріг себе, виступаючи на кожному диспуті чи репетируючи кожну сцену так, ніби це остання репетиція в його житті, ніби вона — єдине, що від нього залишиться для суду нащадків. Як знати, чи не це Курбасове memento mori так уплинуло на його постійну схильність до філософського осмислення буття, чи не звідси ця Курбасова несуєтність, яка всіх так вражала, це його бажання самотності й «маяка під кінець життя десь далеко в морі»…

…Сцена була для нього макетною майстернею життя, де належало перевіряти різні форми, які надалі мали б ставати нормами (але не нормативами!) життя. Студія була театральною сім’єю, острівцем єдиновірців і однодумців, певною «малою групою», в якій кожен її член міг максимально самореалізовуватися. Поступово з таких «острівців» мали формуватися архіпелаги й материки нової етики і нової свідомості. На жаль, незабаром життя розгорнуло ці «архіпелаги» у бік Колими й Соловків.  Read the rest of this entry